Інтерактивні методи навчання

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Актуальність, суть та мета інтерактивного навчання

Зміни життя в сучасному світі вимагають і змін мети та призначення сучасної освіти. Знижується функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання, передача «готових» знань від учителя до учня перестає бути основним завданням навчаль­ного процесу. Формуються сучасні уявлення про фундаментальність освіти, отримавши яку, людина здатна самостійно працювати, вчитися і переучуватися.

Вчені-дослідники, вчителі-новатори вважають, що у центрі уваги сучасної освіти мають бути не стільки навчальні предмети, скільки способи мислення і діяльності школяра. Тобто, необхідно навчити ди­тину критично мислити, вирішувати складні проблеми шляхом аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати і враховувати альтерна­тивні думки, приймати виважені рішення, дискутувати, спілкуватися з іншими людьми.

Тому для науковців і вчителів актуальним залишається питання, як викладати і навчати, як вчити і вчитися, щоб зробити ефективним процес навчання?

Форми взаємодії вчителя і учнів у навчально-виховному процесі ґрунтуються на трьох групах методів: пасивного, активного та інтерактивного навчання.

Таблиця

Ознаки Методи навчання	Головна дійова фігура уроку	Стиль навчання	Позиція учнів	Форма взаємодії
Пасивні	Учитель	Авторитарний	Пасивні учасники уроку	Пасивні слухачі
Активні	Учитель, учні	Демократичний	Активні учасники уроку	Учитель і учні взаємодіють один з одним
Інтерактивні	учні	Демократичний	Активні учасники уроку	Учні взаємодіють з учителем і між собою

Методи активного та інтерактивного навчання мають між собою багато спільних рис, але методи інтерактивного нав­чання можна розглядати як найбільш сучасну форму активних методів навчання.

Клас — це навчальний колектив, — зазначав Л. Занков, — де за умови правильно організованої роботи кожен учень вносить у загальне життя щось своє, оригінальне. Тому формування класу тільки зі слабких учнів позбавляє їх того багатства, яке приносить робота пліч-о-пліч з сильними дітьми, сприяє розвитку у них «почуття неповноцінності», «почуття провини». Для сильних дітей відокремлення від слабких також шкідливе: вони не мають можливості оцінювати себе на будь-якому іншому тлі, крім собі подібних.

Одним з принципів гуманної педагогіки є принцип розвитку усіх учнів — і сильних, і слабких, що є можливим за умов співпраці дітей, різних за рівнем розвитку.

Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу означає, що кожний робить у цей процес свій особливий індивідуальний внесок, що іде обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Причому відбувається це в атмосфері доброзичливої і взаємної підтримки, що не тільки дає змогу отримувати нові знання, а й розвиває саму пізнавальну діяльність, переводить її на більш високі форми кооперації та співпраці. «Легше змінити індивідів, зібраних в групі, ніж змінити кожного з них окремо», — писав К. Левін.

На думку О. Уварова, актуальність технологій співпраці визначаєть­ся двома причинами. По-перше, спільна діяльність є основою розвитку демократичного суспільства, до життя в якому необхідно готувати лю­дину з дитячих років. По-друге, технологізація суспільства, розвиток інформаційних засобів відсунули на другий (а, можливо, і третій) план такі звичні для дитини види діяльності, як ігри з однолітками, участь у гуртках, де вона могла отримати соціальний досвід життя. Саме тому школа стала основним джерелом для набуття дитиною молодшого шкільного віку інтерактивних вмінь.

Т. Вольфовська підкреслює значення інтерактивних вмінь як та­ких, що забезпечують гармонійне і творче входження особистості у суспільне життя. З огляду на роль інтерактивних умінь для розвитку особистості, їх можна об'єднати у дві групи. Перша група характеризує людину з точки зору її відповідальної особистісної автономії і охоплює самоконтроль, самооцінку, самопрезентацію, орієнтацію на власну систему оцінювання різних ситуацій. Друга група інтерактивних умінь визначає соціально-перцептивні та операційно-технологічні компо­ненти взаємодії особистості: здатність до контакту, налаштованість на згоду і толерантність, здатність конструювати різні моделі поведінки й користуватися ними, вміння бути лідером і підпорядковуватись, вміння підтримувати дружні стосунки (кооперативні вміння) тощо.

У дитини молодшого шкільного віку сформованість інтерактивних вмінь визначається рівнем розвитку наступних показників:

·        спосіб та засіб саморегуляції;

·        прийоми та способи організації власної поведінки;

·        контроль власної імпульсивності;

·        довільність поведінки;

·        навички та вміння кооперативних моделей поведінки з одноліт­ками;

·        вміння підтримувати постійні, глибокі, позитивні стосунки;

·        вміння встановлювати адекватні рольові відносини з вчителями;

·        вміння проявляти толерантність, запобігати конфліктам або ви­ходити з них;

·        успішність у різних сферах навчальної діяльності тощо.

З огляду на сказане вище стає зрозумілим, що перераховані уміння можна сформувати під впливом адекватних інноваційних методів і прийо­мів, які б забезпечили активну участь молодших школярів у навчальному процесі. До таких методів належать інтерактивні методи навчання. Нага­даємо, що «інтерактив» — від англ. inter — взаємний та act — діяти.

Г. Сазоненко визначає інтерактивне (кооперативне) навчання як багатомірне явище, оскільки «воно розв'язує одночасно три завдання: навчально-пізнавальне (конкретна дидактична мета), комунікативно-розвивальне (пов'язане з загальним емоційно-інтелектуальним фоном процесу пізнання) і соціально-орієнтаційне (результати якого прояв­ляються за межами навчального часу і простору)».

 Суть інтерактивного навчання

Інтерактивне навчання — це діалогове навчання, яке заперечує домінування як одного виступаючого, так і однієї думки над іншою.

Воно передбачає:

·        постійну, активну взаємодію, взаєморозуміння учителя та всіх учнів класу — учасників процесу навчання;

·        вирішення загальних, але значущих для кожного учасника завдань, проблем;

·        рівноправність учителя й учнів як суб'єктів навчального процесу.

Інтерактивне навчання має на меті:

·        створення умов для залучення всіх учнів класу до процесу пізнання;

·        формування у молодших школярів як предметних, так і загально-навчальних умінь та навичок;

·        надання можливості кожному учню розуміти і рефлексувати з
приводу того, що він знає і думає;

·        вироблення життєвих цінностей;

·        створення атмосфери співпраці, взаємодії;

·        розвиток комунікативних якостей і здібностей;

·        створення комфортних умов навчання, які б викликали у кожного учня відчуття своєї успішності, інтелектуальної спроможності, захи­щеності, неповторності, значущості.

Інтерактивне навчання передбачає:

·        моделювання життєвих ситуацій;

·        вирішення творчих завдань;

·        використання розминок (енергізаторів);

·        використання рольових ігор;

·        спільне розв'язання проблем тощо.

Що ж дає впровадження методів інтерактивного навчання різним суб'єктам навчального процесу?

 Для кожного конкретного учня:

·        усвідомлення залучення до спільної праці;

·        розвиток особистісної рефлексії;

·        становлення активної, суб'єктної позиції у навчальній (чи іншій діяльності).

Для навчальної мікрогрупи:

·        розвиток навичок спілкування і взаємодії у малій групі;

·        формування ціннісно-орієнтаційної єдності групи;

·        заохочення до гнучкої зміни соціальних ролей залежно від ситуації;

·        прийняття морально-етичних норм і правил спільної діяльності.

Для учнівського класу:

·        формування класного колективу як групової спільноти;

·        підвищення пізнавальної активності учнів класу;

·        розвиток навичок аналізу і самоаналізу в процесі групової рефлексії.

Для зв'язку «клас —учитель»:

·        нестандартна побудова навчального процесу;

·        багатомірне засвоєння навчального матеріалу;

·        формування мотиваційної готовності до міжособистісної взає­модії у навчальних та позанавчальних ситуаціях.

Учителю на замітку.

 Важливим аспектом інтерактивного навчання є почуття групової належності, що дає слабким, невпевненим у собі учням змогу почува­тися безпечно, вселяє впевненість у можливості подолання труднощів.Навчання разом дає дітям відчуття суттєвої емоційної та інтелекту­альної підтримки. Це відчуття допомагає високо піднятися за рамки їхнього нинішнього рівня знань і вмінь.

Професійна позиція вчителя

Використання інтерактивної стратегії змінює роль і функції вчите­ля — він перестає бути центральною фігурою і лише регулює навчаль­но-виховний процес, займається його загальною організацією, визначає загальний напрям (готує до уроку необхідні завдання, формулює пи­тання для обговорення у групах, контролює час і порядок виконання наміченого завдання, дає консультації, допомагає в разі серйозних утруднень).

У ході інтерактивного навчання вчитель не повідомляє дітям готові істини, рішення, висновки, а організовує навчальний процес таким чином, щоб учні в ході самостійного пошуку ідей та їх обговорення навчали один одного; допомагає створити атмосферу підтримки, взає­морозуміння, терпимості, дружелюбності. Не менш важливою є роль позиції вчителя. Учні мають відчувати його доступність, відкритість у спілкуванні, віру у здібності кожного, довір'я, уміння поставити себе на місце учня і побачити ситуацію його очима, співпереживання, співчуття.

Учителю на замітку.

 Зміна професійної позиції вчителя не відбувається миттєво, не залежить від одного бажання. її становлення залежить від філо­софського, психологічного, морально-етичного розвитку педагога. Професійна позиція виражає загальний гуманістичний рівень учителя, не виключаючи при цьому професійні уміння.

Використання інтерактивних методів навчання вимагає певної зміни в житті класу, а також часу для підготовки, як від учнів, так і від учи­теля. Разом з тим, потрібно розуміти, що використання інтерактивних методів не є самоціллю. Це лише засіб, який сприяє створенню на уроці атмосфери співпраці, взаєморозуміння.

Як зазначає О. Савченко, «не варто шукати універсальні методи, ефективні для будь-яких ситуацій уроку». Продовжуючи її думку, під­креслимо, що, по-перше, жодний метод не є універсальним, оскільки має свої плюси і мінуси. А, по-друге, ефективність методу визначається не його назвою, а такими факторами, як:

·        правильність добору методу (за принципом: у потрібному місці — в потрібний час);

·        дотриманням методики його проведення.

Для ефективного застосування інтерактивних методів, з метою охоп­лення всього необхідного обсягу матеріалу і глибокого його засвоєння, педагог має ретельно планувати свою роботу:

·        використовувати методи, адекватні вікові учнів і їхньому досвідові роботи з інтерактивними методами;

·        давати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, обміркувати, виконати самостійні підготовчі завдання;

·        добирати для заняття таку інтерактивну вправу, яка давала б учням «ключ» до засвоєння теми;

·        упродовж інтерактивної вправи давати учням час для обмірко­вування завдання, щоб вони сприйняли його серйозно, а не виконали механічно;

·        враховувати темп роботи кожного учня і його здібності;

·        на одному занятті використовувати один-два (максимум) інтер­активних методи, а не їх калейдоскоп;

·        проводити неквапливе обговорення за підсумками виконання інтерактивної вправи, у тому числі актуалізуючи раніше вивчений матеріал;

·        можна акцентувати увагу й на іншому матеріалі теми, якого ін­терактивна вправа прямо не торкається;

·        проводити експрес-опитування, самостійні роботи з різних тем, що не розглядалися в інтерактивному завданні.

Класифікація інтерактивних методів навчання

В основу класифікації інтерактивних методів навчання науковця­ми покладені ті чи інші ознаки цих методів.

Так, М. Кларін класифікує інтерактивні методи навчання за прин­ципом активності:

·        фізична (зміна робочого місця, виконання записів, малювання тощо);

·        соціальна (ставлення запитань, формулювання відповідей тощо);

·        пізнавальна (доповнення відповідей, виступ, самостійний пошук розв'язання проблеми тощо).

О. Пометун і Л. Пироженко об'єднують форми інтерактивного навчання у чотири групи, залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

·        кооперативне навчання (робота в парах, трійках, карусель, ро­бота в малих групах, акваріум тощо);

·        колективно-групове навчання (мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, «навчаючи — вчуся», «ажурна пилка» та ін.);

·        ситуативне моделювання (імітаційні ігри, рольова гра, драма­тизація та ін.);

·        опрацювання дискусійних питань (метод ПРЕС, «займи пози­цію», «дискусія» тощо).

М. Скрипник у свою класифікацію інтерактивних методів навчання поклала такий принцип навчання, як взаємодія — діалог. Дослідниця визначає наступні інтерактивні методи навчання:

·        інформаційні («Моє ім'я», «Весела Віра», «Перше знайомство», «Хвилина мого життя», «Паперові літаки», «Мені подобається...», «Іменні жетони»);

·        пізнавальні («Від А до Я»);

·        мотиваційні («Мої очікування», «Лист до самого себе», «Само­оцінка», «Інтерв'ю»);

·        регулятивні («Виробимо правила»).

Колективна форма навчання — робота в парах та групах

Оскільки дитина на уроці завжди має перебувати в активній позиції з точки зору її пізнавальної діяльності, найбільш ефективними в цьому випадку є колективні форми навчання. Одним з варіантів колективної форми навчання є робота в парах. Цей метод може бути підготовчим на початковому етапі формування у дітей навичок групової роботи, а також може використовуватися як самостійна технологія навчання.

Зазвичай склад пари — це діти, які сидять за однією партою — пос­тійні пари. Але можуть бути і динамічні пари. Також можливий розподіл у пари за бажанням учнів (вільний) або ж організований вчителем.

Виконуючи завдання, учасники пари обмінюються думками, радять­ся, допомагають один одному, оскільки завдання, яке вони виконують, є для них спільним. Цінність методу полягає в тому, що робота в парі не дає змоги жодному із учасників ухилитися від виконання завдання (у спільній роботі немає «акторів» і «глядачів»), і тим самим спонукає їх до спільної та активної роботи.

Методика організації роботи в парі

1.           Учитель повідомляє учням, що вони будуть працювати у парах.

2.           Діти отримують завдання для виконання.

3.           Учитель має переконатися, що діти зрозуміли суть завдання.

4.           Учитель визначає час, який відводиться на роботу.

5.           По закінченні часу пари представляють результати своєї роботи.

Аналіз уроку з використанням групових форм роботи

1.           Доцільність використання даного методу роботи.

2.           Рівень володіння вчителем способами об'єднання дітей у групи.

3.           Чіткість, лаконічність, зрозумілість та доцільність вибору способу (усний, письмовий) інструктажу.

4.           Організованість і дисциплінованість учнів під час роботи у групі.

5.           Форми співпраці учнів під час роботи у групі.

6.           Моральний мікроклімат у групах.

7.           Рівень задоволеності учнів роботою у групах.

8.           Способи оцінювання роботи учнів у групах.

9.     Результативність групової роботи.

Метод «Мозковий штурм»

Метод «Мозковий штурм» (мозкова атака, англ. brainstorming) — оперативний метод вирішення проблеми на основі стимулювання твор­чої активності, за якого учасникам обговорення пропонують висловити якомога більшу кількість варіантів рішень, в тому числі найфантастичні-ших. Потім із загального числа висловлених ідей відбирають найбільш вдалі, які можуть бути використані на практиці. Винахідником методу вважають Алекса Осборна.

«Мозковий штурм» як метод з'явився не так давно. Разом з тим, послідовність етапів, що охоплює підготовку, акт інтуїції, «озаріння», висування нового та акт осмислення, розвитку, була описана в літературі задовго до А. Осборна.

Метою методів психологічної активізації творчого мислення є усування інерції мислення, яка перешкоджає всебічному глибокому розгляду проблеми. «Мозковий штурм», на думку А. Страунінга — це метод, який допомагає зняти психологічну інерцію і отримати макси­мальну кількість нових ідей за мінімальний відрізок часу.

Психологічним підґрунтям «мозкового штурму» є теорія 3. Фрейда, відповідно до якої мислення людини у звичайних умовах визначається переважно свідомістю, де володарює контроль і порядок. Порушення цього порядку і буде тією необхідною умовою, яка сприятиме подо­ланню психологічної інерції.

 «Мозковий штурм» є ефективним у різних сферах життя люди­ни — науці, техніці, адміністративній, торговій і рекламній діяльності. Ось чому з 30-х років минулого століття метод набув широкого засто­сування у роботі менеджерів, дизайнерів, рекламодавців, педагогів усіх розвинених країн світу.

Фахівці радять використовувати його не тільки на виробництві, а й у сім'ї. Наприклад, розв'язуючи проблему, як провести відпустку.

Один із варіантів «мозкового штурму» добре відомий нам з телепе­редачі «Що? Де? Коли?».

Останнім часом широкого розвитку набув «електронний мозковий штурм» (online brainstorming), який ґрунтується на інтернет-техноло-гіях. Він дає змогу майже повністю усунути «побоювання оцінки», оскільки забезпечує анонімність учасників, а також вирішити низку проблем традиційного «мозкового штурму». Однією з таких проблем є «блокування продуктивності», коли люди, очікуючи своєї черги (учас­ники групи представляють свої ідеї почергово) можуть передумати або злякатися публічно висловити свою ідею, або просто її забути.

Дуже близьким до брейнстормінгу є інший метод активізації ко­лективної думки — синектика. її особливість полягає у тому, що тут для обговорення проблеми збираються фахівці з різних галузей і з різним життєвим досвідом. Зіткнення несподіваних думок, неймовір­них аналогій сприяє народженню нових ідей, які спочатку здаються «неймовірними», а потім знаходять своє втілення.

Як і будь-який інший метод, «мозковий штурм» потребує для свого проведення високої кваліфікації ведучого. Разом з тим, на думку пси­хологів, «мозковий штурм» не є універсальним методом, а має чітко обмежену галузь свого застосування, в якій його грамотне використання дійсно дає можливість отримати більш високий порівняно з індивіду­альним результат.

Розкажіть цю історію дітям

Метод «мозкового штурму» ще називають «мозковою атакою», маючи на увазі атаку на задачі. Але існує красива і повчальна легенда про тор­педну атаку, пов'язана з автором цього методу колективного мислення. Під час Другої світової війни морський офіцер США Алекс Осборн був капітаном торгівельного судна, яке здійснювало рейси між Амери­кою і Європою, переправляючи з Америки військову техніку і продукти харчування.

Одного разу в Атлантичному океані судно залишилося без охорони і була отримана радіограма про можливу атаку німецького підводного човна.

 Проти озброєного човна судно виглядало беззахисною мішенню для навчальної стрільби. За традицією часів Великих географічних відкриттів Осборн зібрав усю команду на палубі і повідомив про те, що скоро вони можуть стати їжею для акул. Що робити? Один із членів екіпажу запропонував «геніальну» ідею: коли екіпаж побачить пінний слід торпеди, яка буде мчати до борту судна, потрібно всім морякам вишикуватися вздовж борту і дружно дмухнути на торпеду, і вона, як повітряна кулька, відверне від корабля.

На щастя, рейс закінчився благополучно, але «божевільна» ідея матроса виявилася плідною. Осборн поставив вздовж бортів свого судна потужні водяні насоси і одного разу дійсно сильним струменем води відхилив торпеду від курсу і вона не влучила у корабель, чим врятував судно й життя команді і собі. Осборн задумався: «божевіль­на» ідея врятувала життя, щось в цьому є! Можливо, в будь-якій ідеї є раціональне зерно?

Говорять, так народилася ідея створення методу «мозкового штурму».

Переваги методу «Мозковий штурм»:

·        метод досить простий, доступний як дорослим, так і дітям, ефек­тивний, навіть якщо учасники не дуже компетентні;

·        не вимагає попередньої підготовки учасників, крім ведучого, який має знати теорію методу та методику його проведення;

·        це колективний метод розв'язання завдань, тому спрацьовує системний ефект— збільшується сила рішень від об'єднання зусиль багатьох людей (ефект «колективного» розуму) і можливості розвивати ідеї один одного;

·        «мозковий штурм» можна використовувати щоденно для розвитку фантазії, уяви і для розкріпачення свідомості дітей;

·        за допомогою цього методу можна показати, що одне й те саме завдання має багато різних розв'язків і кожен з них правильний, але тільки для своїх конкретних умов;

·        можна навчити дітей не боятися висловлювати свої думки, зняти страх перед критикою і страх помилитися;

·        можна навчити слухати товаришів, поважати свою і чужу думку, здружити клас;

·        можна підняти статус боязкої дитини, зробити її сміливішою і розкріпаченою, якщо звертати увагу на її рішення, навіть слабкі;

·        можна навчити дітей позитивної критики;

·        метод майже не вимагає від учителя попередньої підготовки до занять.

Недоліки методу «Мозковий штурм»:

·        не придатний для вирішення дискусійних питань;

·        не має критеріїв оцінки сильних рішень;

·        відсутній чіткий алгоритм цілеспрямованого руху у бік сильних  рішень;

·        складно визначити авторство хороших ідей.

«Мозковий штурм» може бути запланований учителем або виникати спонтанно — під час вирішення якоїсь проблеми на уроці чи в позаурочний час.

Умови, що забезпечують ефективність методу «Мозковий штурм»:

·        якщо тема обговорюється в цілому;

·        для учнів дана тема не нова, вони мають початкові уявлення про неї, отримані на уроках або завдяки життєвому досвіду;

·        теми, що обговорюються, не повинні бути закритими чи дуже вузькими;

·        тема має бути актуальною, цікавою і значущою для учнів.

Етапи проведення «мозкового штурму»:

1.           Постановка проблеми.

2.           Генерація ідей.

3.     Групування, відбір і оцінювання ідей.

Правила проведення «мозкового штурму»:

·        до вирішення проблеми підходимо з різних боків;

·        пропонуємо якомога більше ідей;

·        не повторюємось, називаючи ідеї;

·        висловлені думки приймаємо без оцінювання та критики.

Учителю на замітку.

 У ході висловлювання рішень з проблеми може виникнути така ситуація, коли діти дружно повторюють раніше висунуту ідею, не пропонуючи при цьому своїх. Не варто загострювати ситуацію. Прос­то запитайте: «А що ти запропонуєш своє?». Повторіть запитання дитині особисто. Якщо і цього разу у дітей не виникне ніяких ідей, поставте навідні запитання, зверніться до найбільш кмітливої або жвавої дитини, розворушіть їх. Якщо й так не вдається встанови­ти процес генерування, можливо, запропонована тема заважка або нецікава для дітей чи вони з якихось причин бояться брати участь в обговоренні.

Аналіз уроку з використанням методу «Мозковий штурм»

1.           Підготовка дітей до проведення «мозкового штурму» (актуалізація опорних знань, інструктаж, інтелектуальна розминка).

2.           Створення проблемної ситуації (постановка проблеми, мотивація, налагодження позитивного психологічного клімату).

3.     Рівень володіння вчителем методикою проведення методу «Моз­ковий штурм» (способи стимуляції, заохочення, активізації діяльності учнів; уміння утримувати у зоні уваги всіх учнів класу; рівень володіння способами розгортання пошукової діяльності учнів (висування гіпотез, їх доведення, доповнення, поглиблення відповідей, коригування діяль­ності учнів, формулювання висновків); спостереження за дотриманням норм та правил штурму; здійснювання індивідуального підходу до учнів).

4.           Характеристика діяльності учнів (активність, розкутість, ре­активність, уміння аналізувати, асоціювати, моделювати, доводити, робити висновки; чіткість та точність формулювань, оригінальність ідей, критичність).

5.           Результативність застосування методу (швидкість та знаходження найкращого способу розв'язання навчальної проблеми).

Учителю на замітку.

 Мета спільної діяльності — почути різні думки з даної проблеми і знайти краще рішення.

Вправи-енергізатори

У ході будь-якої спільної діяльності діти періодично відчувають зниження активності. Засобом подолання спаду енергії є вправи-енер­гізатори.

Енергізатор — короткотривала вправа, спрямована на відновлення енергії дітей, відновлення інтересу до заняття і концентрації уваги учас­ників. Разом з тим, вправи-енергізатори дають можливість учням:

·        перемогти природну сором'язливість;

·        перебороти особистісні страхи і комплекси;

·        навчитися цивілізованого спілкування з навколишніми;

·        розкрити свій творчий потенціал.

Види енергізаторів:

1.           Для знайомства учасників.

2.           Для згуртованості групи.

3.           Для розминки, розслаблення, пожвавлення активності участників.

4.           Для об'єднання дітей у групи кооперативного навчання (КН).

5.           Для розвитку у дітей комунікативних навичок.

Учителю на замітку.

 Виконання вправи-енергізатора обов'язково слід завершити ко­роткою бесідою з дітьми про емоції, почуття, враження, які вони отримали від вправи; про мету виконання даної вправи.

Правила поведінки в ході інтерактивного навчання:

·        у спільній роботі немає «акторів» і «глядачів», всі — учасники;

·        кожний член групи заслуговує, щоб його думка була почута;

·        говорити чітко, зрозуміло;

·        висловлюватися безпосередньо з теми, уникаючи зайвої інфор­мації;

·        уточнювати незрозумілу інформацію за допомогою запитань на кшталт «Чи правильно я зрозумів?» і тільки після цього робити вис­новки;

·        кожний учасник має право на допомогу і зобов'язаний надати

·        допомогу тому, хто цього потребує;

обговорюються не особистості, а ідеї